ЧАСТИНА 1:

АКТУАЛЬНІСТЬ ДОСЛІДЖЕННЯ.

Екологічні проблеми і пріоритети сходу України в умовах збройного конфлікту на території зазначеного регіону вже оглядалися та вивчалися протягом 2015-2018 років. Проведення таких вишукувань ініціювалося державними, недержавними та міжнародними установами, організаціями, фондами, у тому числі – із залученням дослідних та наукових інституцій. Зведений аналіз найбільш значних за даним напрямом робіт, що був опублікований Координатором проектів ОБСЕ в Україні у складі доповіді «Оцінка екологічної шкоди та пріоритети відновлення довкілля на сході України», продемонстрував переважну секторальність та неоднорідність висвітленої проблематики, різноманітність предметів оцінювання та підходів, що застосовувалися під час його проведення.  При цьому, основна увага зазначених робіт була акцентована на наявному стані навколишнього природного середовища, що зазнав змін в умовах збройного протистояння.

Метою дослідження, проведеного Українським науковим інститутом технічної екології (УНІТЕ), є оцінка впливу збройного конфлікту на стан техногенно-екологічної безпеки Донецької та Луганської областей України  протягом 2014-2018 років та прогнозування зазначеного стану у перспективі за найбільш вірогідними сценаріями.

При цьому, основними завданнями дослідження є:

• визначення найбільш імовірних катастроф техногенного походження та осередків їх виникнення на сході України в умовах збройного конфлікту для підтримки готовності до таких катастроф та належного реагування на них;
• визначення ступеню негативного впливу на стан техногенно-екологічної безпеки східних регіонів України (Донецька та Луганська області) для  наступного її відновлення на рівні громад, а також – регіональному, міжрегіональному, національному та міжнародному рівнях.

В межах Цього дослідження була застосована методика, спрямована на комплексний аналіз стану взаємопов’язаних екологічного та техногенного компонентів безпеки регіону, з урахуванням особливостей його урбанізації, індустріалізації та мілітаризації. Такий аналіз здійснюється через оцінювання впливу окремих небезпечних об’єктів інфраструктури, їх галузевих  і технологічних зв’язків та комплексів, що визначають стан екологічного та техногенного компонентів безпеки регіону в умовах як мирного часу (ретроспективно), так і збройного конфлікту (наявний та перспективний за найбільш вірогідними сценаріями: замороження та активізація). 

Збройний конфлікт на сході України, що відбувається в одному з найбільш індустріалізованих та урбанізованих регіонів Європи, призводить до значного посилення взаємопов’язаних техногенних та екологічних загроз населенню, зокрема через порушення технологічного режиму численних небезпечних об’єктів: потенційно небезпечних об’єктів (ПНО) та об’єктів підвищеної небезпеки (ОПН). 

До початку цього конфлікту на території Донецької  та Луганської областей було зосереджено майже четверту частину промислового потенціалу України, до 80 % якого припадає на екологічно небезпечні виробництва, що найбільш негативно впливають на довкілля, зумовлюють комплексний, значною мірою, незворотний вплив на нього. Успадкований від колишнього СРСР комплекс гірничодобувних, переробних, хімічних, енергетичних та інших об’єктів із значною кількістю промислово-міських агломерацій зумовлює суттєві ризики виникнення техногенно-екологічних катастроф з масштабними транскордонними наслідками через воєнні дії в місцях дислокації ПНО. Найбільшу загрозу серед них можуть представляти енергетичні станції, підприємства хімічної промисловості, шахти, продуктопроводи та гідротехнічні споруди, у тому числі – місць видалення небезпечних відходів.

Істотні диспропорції у розміщенні продуктивних сил, що мали місце упродовж тривалого часу, призвели до того, що в Україні техногенне навантаження на природне середовище у 4-5 разів перевищувало аналогічний показник розвинених країн.

При цьому, близько 4600 ПНО (17% від загальної кількості) зосереджено на території Донецької та Луганської областей, за показником просторової щільності, що вдвічі, а окремо для  Донеччини – втричі вище середнього по країні (відповідно 75,6 і 109,7 проти 39,2 одиниць/тис.км²). Переважаюча частина з них є об’єктами критичної інфраструктури, що експлуатується із використанням застарілих технологій, за умов наднормативної зношеності (до 70%), небезпечного зниження міцності порід підґрунтя внаслідок підтоплення та поширених у регіоні карстових процесів (85% території), послаблюючого впливу корозії на конструктивні елементи інженерних комунікацій та споруд. 

Найвищий в Україні рівень техногенного навантаження двох областей сходу України значно посилюється наявністю більше 650 ОПН, багато з яких несуть загрозу хімічного ураження населення. Загалом, на початку конфлікту у зазначеному регіоні функціонувало 218 виробничих об’єктів, на яких зберігалося/використовувалося у виробничій діяльності більше 84 тис. тонн (28 % від загальної кількості) небезпечних хімічних речовин, у т.ч. хлор, аміак, концентровані кислоти, бензол, метанол, формалін. При цьому, 28 виробництв регіону, що розглядаються, складали порядку половини усіх об’єктів України І-го, найвищого ступеню хімічної небезпеки.

Концентрація великої кількості небезпечних об’єктів та висока щільність населення на території Донецької та Луганської областей сприяли формуванню значних загроз до загибелі населення від надзвичайних (аварійних) ситуацій навіть в умовах мирного часу. Так, тільки у зонах можливого хімічного забруднення цих регіонів загальною площею 11 тис. км² станом на 01.01.2014 року мешкало більше 2,6 млн. осіб.

В умовах збройного конфлікту ці загрози значно посилилися, при чому не тільки через руйнування і пошкодження підприємств внаслідок потрапляння бойових снарядів під час військових дій. Значну негативну роль стосовно стану техногенно-екологічної безпеки відіграють порушення режиму належної експлуатації небезпечних об’єктів та відсутність заміни або оновлення їх основних виробничих фондів. 

Як приклад, у гірничодобувних районах Донбасу при систематичних порушеннях технологічного регламенту водовідливу шахт та кар’єрів існує перманентна загроза катастрофічного підтоплення/затоплення прилеглих міст та селищ, непрогнозованого руху  вибухонебезпечного метану до промислової і житлової забудови, забруднення підземних та поверхневих джерел водопостачання.

Наявність в зоні вугледобувних робіт більше 2 тис. «копанок» лише сприяє зсувам та руйнуванню поверхневої інженерної інфраструктури, а також - некерованого витоку забруднених шахтних вод у зони живлення поверхневих і підземних водозаборів і транскордонний стік річки Сіверський Донець. 

Розгалужені енергоресурсні взаємозв’язки небезпечних об’єктів сходу України сприяють посиленню наслідків надзвичайних ситуацій у разі їх виникнення, імовірність чого значно вища в умовах збройного конфлікту та військових дій.

Аварійне порушення функціонування (зупинка, пошкодження, руйнування тощо) одного об’єкту, в багатьох випадках, призводить до ланцюгової реакції каскадних порушень на пов’язаних виробництвах, що через поширення, обважнення, пролонгацію наслідків багаторазово підвищують рівень небезпеки для компонентів довкілля регіону та зокрема – його населення.

Навіть порушення транспортної інфраструктури та логістичного обслуговування, спричинені протистоянням і військовими діями на сході України, обумовлюють зростання важкості небезпеки об’єктів та адміністративно-териториальних одиниць, на яких вони розташовані. Так, на відміну від більш комунікативно-облаштованої  Донецької області, на території якої кількість небезпечних хімічних речовин невпинно зменшується протягом останніх років, аналогічний показник Луганської області, порівняно із 2013 роком, що передував збройному конфлікту, стрімко зріс. Лише на підконтрольній органам державної влади України частині цього регіону, де у промисловій агломерації Сєвєродонецьк-Лисичанськ-Рубіжне сконцентровані підприємства переробної галузі та вузол продуктопроводів, у 2015-2017 роках було накопичено обсяг небезпечних хімічних речовин, що у загальній кількості та за окремими компонентами  (хлор, аміак, інші) перевищив показник всієї області 2013 року у 2-3 рази,  що вочевидь не сприяло безпеці зазначених територій та їх населення.

Кризисна ситуація, що загострилася навколо промислових агломерацій в умовах збройного конфлікту, який загрожує зі стану перманентного протистояння перейти у фазу активних бойових дій з масованим руйнуванням об’єктів критичної інфраструктури, різким погіршенням компонентів довкілля та масовою загибеллю людей, вимагає застосування поняття небезпечних територій. Ще у 2008-2012 роках території в межах вищезазначеного трикутника Сєвєродонецьк-Лисичанськ-Рубіжне у Луганській області та Горлівсько-Єнакієвсько-Торецької агломерації у Донецькій області було віднесено до потенційно небезпечних.

В наявних умовах багаторазового підвищення імовірності виникнення аварійних ситуацій на техногенних об’єктах сходу України до небезпечних територій досить вірогідно можуть додатися Донецько-Макіївська агломерація, Маріупольський, Покровський, Луганський, Стаханово-Алчевський та багато інших промислових вузлів регіону. 

На цьому тлі масове затоплення взаємопов’язаних гірничими виробками шахт, що поширені на теренах сходу України, та подальші незворотні зміни природного, техногенного та соціального середовища можуть призвести до катастрофічних наслідків: зробити ці території непридатними не тільки для постконфліктного відновлення, але і  взагалі для проживання людей.

Враховуючи наявний досвід людства щодо виникнення антропогенно-обумовлених зон відчуження, значення таких загроз важко переоцінити.

Інтенсифікація міграційних процесів, що вочевидь посиляться внаслідок стрімких, але довгострокових змін компонентів навколишнього середовища, в умовах масового скупчення людей та тварин, незадовільної якості води (через їх забруднення, відсутність централізованої підготовки питної води) та продуктів харчування (через їх забруднення, порушення температурного режиму зберігання) сприятиме погіршенню санітарно-епідемічного режиму, громадського здоров’я, виникненню та поширенню інфекційних  захворювань (епідемій та епізоотій).

Таким чином, опосередковані наслідки катастрофічних змін на території зазначених областей сходу України досить вірогідно може поширитись на інші регіони чи навіть  держави, та, в свою чергу, потенційно вплинути на стан безпеки цих територій. 

Одним із пріоритетів забезпечення прийнятного рівня техногенно-екологічної безпеки регіону є належний контроль, оцінка та прогнозування параметрів стану небезпечних об’єктів для попередження (зниження ризику) виникнення відповідних надзвичайних ситуацій та мінімізації їх наслідків.

Саме тому виникає необхідність проведення масштабного аналізу впливу небезпечних об’єктів, зміненого в умовах збройного конфлікту, на компоненти довкілля східних областей України.